Генії з Волині - 29 Березня 2018

Головна » 2018 » Березень » 29 » Генії з Волині

2:47 AM

Генії з Волині

Слайд 1

Земля українська зростила багато відомих діячів культури, талановитих учених, визначних громадських діячів. Одне із найпочесніших місць серед них належить видатному українському математику, академіку ВУ АН, автору фундаментальних праць у різних галузях математики Михайлові Кравчуку. Його наукові праці увійшли до скарбниці світової науки.

Великий вчений-математик стає майже легендарною постаттю. «Син Неба», «Поет німого числа», «Лицар математики», «Учений з обличчям Христа», «Творець музики чисел», «Титан математичної думки», «Корифей математики», гордість українського народу і математики – ось неповний перелік тих епітетів, якими його нагороджують і науковці, і письменники, і журналісти…

(Слайд 2)

Михайло Кравчук – математик

широкого масштабу. Його ім’я добре відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він – українець.

Є.Сенета (Австралія)

Він жив і горів безмірною любов`ю до України, математики і увесь свій короткий вік працював невпинно й творчо на благо науки, освіти рідного народу. «Моя любов – Україна і математика» – таким було його творче кредо.

(Слайд 3)

Народився майбутній вчений 27 вересня 1892 року у селі Човниця Ківерцівського повіту на Волині. Саме в цьому селі жила родина Михайла Пилиповича Кравчука. Прадіди і діди вченого займалися землеробством , але були серед них і майстри шевської і ковальської справи. Батько майбутнього вченого був землеміром. Він закінчив Петровсько - Розумовську академію. І як справжній сільський інтелігент, зробив усе можливе, аби допитливий син одержав достойну освіту. Мати також здобула освіту, була знавцем європейських мов. Основною ж мовою спілкування в родині Кравчуків була українська.

(Слайд 4)

У 1901 році сім’я переїхала до Луцька до будинку Фані Цукерман на вулиці Лагерній, нині Шопена , буд. №3. З 1901 по 1910 рік Михайло навчається в гімназії м. Луцьк (містилася тоді у збереженому донині будинку на Театральному майдані) і закінчує її із золотою медаллю.

(Слайд 5)

З 1910 по 1914 рр. навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету університету св. Володимира в Києві. М. Кравчука звільнили від плати за навчання, він отримував стипендію 50 рублів, бо всі іспити склав на «весьма удовлетворительно» («відмінно»). У той час тут працювало багато непересічних математиків: В. П. Єрмаков, Д. О.Граве, Г. В. Пфейфер, Б. Я. Букреєв та ін. З великим захопленням юнак вивчає тут математику, фізику, астрономію, бере участь у роботі наукових семінарів з теорії груп, теорії ідеалів, теорії еліптичних функцій під керівництвом професорів Д. О. Граве та Б. Я. Букреєва, цікавиться філософськими проблемами природознавства. Студент М. Кравчук не був політичним діячем, він , як у ті часи більшість студентів Київського університету, підтримував ідею національного відродження та створення української культури. М. Кравчук уже на старших курсах університету поряд з інтенсивною науковою роботою самотужки став працювати над створенням наукової української математичної термінології.

Багато вечорів М.Кравчук любив проводити в Українському клубі , в Народному домі, на Лук`янівці, де український театр під керівництвом М. Старицького ставив свої вистави. Відвідував М .Кравчук і засідання студентського громадського об`єднання «Українська громада».

1914 року М.Кравчук закінчує університет з дипломом 1-го ступеня. Професор Граве, вважаючи його одним з найздібніших своїх учнів, клопочеться про те, щоб залишити його при університеті як професорського стипендіата для підготовки до наукової та викладацької роботи.

(Слайд 6)

З вересня 1914 р. протягом року М. Кравчук – позаштатний учитель математики у приватній гімназії Л. Жука. Вже тоді вражає всіх педагогічна майстерність молодого Кравчука! Окрім суто педагогічної роботи, він наполегливо розробляє математичні курси українською мовою , що заборонялось законом.

У зв’язку з початком світової війни та евакуацією університету (до Саратова) через наближення театру військових дій М. Кравчук взимку 1915/16 р. переїжджає до Москви. Там він перебуває протягом 7 місяців, багато працює у бібліотеках, налагоджує контакти з московськими математиками, відвідує наукові семінари.

Успішно склавши магістерські іспити, М. Кравчук 5 вересня 1917 р. прочитав свою першу (так звану випробну) лекцію з предмету чистої математики “Про функції, що справджують теорему додавання”, а 19 вересня того ж року — першу лекцію з питань теорії множин і одержав звання приват-доцента. Тоді він став членом Українського наукового товариства. 1918 -1920рр. – працює приват-доцентом Київського університету св. Володимира.

Молодого, сповненого енергії, жадоби знань вченого захоплює піднесений революційний 1917-й рік з пориваннями національно-культурного відродження його України. Його позиція в цей час була надто активною. Він працює як науковець: викладає математику в українських гімназіях Києва, в Українському народному університеті, стає членом Українського наукового товариства у Києві, працівником новоствореної Української Академії наук, членом комісії з математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН, перекладає українською мовою відомий підручник з геометрії Кисельова, згодом разом з академіком Федором Калиновичем він уклав тритомник українського математичного словника.

М. Кравчук викладає математичні предмети у новостворених (уперше в столиці України!) 1 та 2 українських гімназіях, Українському народному університеті, він — член Українського наукового товариства у Києві, член фізико-математичного товариства при Київському університеті, співробітник створеної 1918 року Української академії наук. Він викладає різні курси математики у вищих навчальних закладах (університеті, електротехнічній школі, політехнічному, архітектурному, ветеринарно-зоотехнічному, сільськогосподарському інститутах). Його лекції відзначались великим багатством і глибиною змісту, чіткістю і ясністю, особливою красою та витонченістю викладу водночас великим умінням найскладніші математичні положення викласти просто й зрозуміло. Часто свої оригінальні наукові результати він одержував безпосередньо на дошці, і студенти були першими свідками творення та відкриття нового у математиці. На його лекціях ніколи не було вільного місця, слухати його лекції приходили також біологи, хіміки, філософи. Кажуть, у нього була така красива українська мова, що на лекції з алгебри приходили філологи – послухати.

(Н. Суровцева, Спогади, 1996).“Читали ми дуже мало, не було як. Вечорами я ходила на український вільний університет, слухала які попало лекції, наприклад, математику у викладі молодого талановитого вченого Кравчука: мене вабило, що він викладав вищу математику українською мовою”

(Слайд 7)

У важку смугу економічної розрухи й суспільно-політичного хаосу на межі 20-х років М. Кравчук з молодою дружиною Есфірою (одружились вони 1918 р.) виїздить на село. У 1919-1921 рр. він був викладачем і директором школи в с. Саварці (на Богуславщині). Новий учитель докорінно змінює старі методи навчання, викликає в учнів великий інтерес до математики, збуджує в них потяг до самостійної творчості. Звертає велику увагу на художню самодіяльність, організує драматичний та художній гуртки, спільно з учнями молоде подружжя виступає перед селянами з невеликими п’єсками та народними піснями.А скільки радості було в селянської дітвори, коли новий директор улаштував подорож до Канева на могилу великого Кобзаря (хоч це була ніяка не поїздка, бо два дні пішки добиралися всі гуртом до Чернечої гори…)!

(Слайд 8)

Рукописи не горять…” – і таки іноді правда!.. Село Саварка на Богуславщині. Хатина, в якій у 20-ті роки ХХ ст. проживали вчителі Марія Іщенко та подружжя Чалих… І ось у листопаді 2005 р. на горищі цієї хатини сільський староста Олександр Криворучко знайшов мішок, повний паперів, книг… Пожовклі, обгризені мишами аркуші зошитів виявилися конспектами вчителів, які працювали у Саварській школі в ті часи. І серед них – рукописний підручник Михайла Кравчука!

Колишні його учні, які вступали до технікумів та вузів, вражали викладачів своїми знаннями з математики. Коли їх запитували, звідки це в них, вони з гордістю відповідали: “Нашим учителем був Михайло Пилипович Кравчук”. (Слайд 9)

Тут, у Саварській школі, під дбайливою опікою талановитого педагога розпочався для простого сільського хлопця Архипа Люльки шлях до великих знань та відкриттів; минуть роки, і Архип Михайлович Люлька (1908—1984) стане відомим українським вченим, генеральним конструктором авіаційних двигунів, творцем першого (в тодішньому СРСР) двоконтурного турбореактивного двигуна. Багато років А. Люлька житиме й працюватиме в Москві, але як рідна мова лишатиметься завжди в шанобі у його родині, так і добре ім’я свого учителя він згадуватиме з незмінною повагою, навіть у ті роки, коли в Україні воно буде викреслене з науки чорним сталінським квачем.

Та все-таки Михайла Кравчука нестримно тягнуло до наукової праці. Врешті він передає директорство школи молодому поетові Дмитрові Загулу і повертається до Києва, де занурюється в наукову та викладацьку роботу.

(Слайд 10)

Михайло Пилипович був не лише великим математиком, але і справжнім учителем, володів божим даром — виявляти таланти та розвивати їх. Майбутньому будівничому космічних кораблів Сергію Корольову (1907-1966) саме М.Кравчук став у пригоді – допоміг йому, тоді ще молодому одеському робітникові, подолати бюрократичні перешкоди й вступити у 1924р до Київського політехнічного інституту, в якому згодом Сергій Корольов слухав лекції М. Кравчука.

(Слайд 11)

Глибокий слід М. П. Кравчук залишив і в біографії ще одного провідного творця радянського «ядерного щита» – академіка Володимира Челомея.

В. Челомей конструктор ракетно-космічної техніки — штучних супутників «Протон», «Політ», «Космос-1267», орбітальних станцій серії «Алмаз», «Салют-3» і «Салют-5». Створена у 1965 р. під його керівництвом ракета «Протон» відправила в космос найважчі апарати: усі орбітальні пілотовані станції «Салют» і «Мир», велику кількість геостаціонарних супутників зв’язку та наукових модулів. «Протон» активно використовується до сих пір.

(Слайд 12)

У 1924 р. Михайло Пилипович блискуче захистив докторську дисертаціїю“Про квадратичні форми та лінійні перетворення”.

У 1925 р. М.Кравчукові було присвоєно звання професора.

29 червня 1929 р. М.Кравчука обрано дійсним членом Всеукраїнської Академії наук. Він став наймолодшим академіком — у віці 37 років.

(Слайд 13)

Цей 1929-й і наступні короткі вісім років – найплідніші в творчості М.Кравчука. Він одержує низку глибоких результатів з теорії функцій дійсної та комплексної змінних, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії імовірностей та математичної статистики, видає підручники для вищої школи, публікує статті з методики викладання математики, історії математики, філософії, неперервно працює над удосконаленням математичної термінології та ін. Свої наукові результати М.Кравчук друкує в наукових виданнях України, за кордоном, зокрема, в “Доповідях Французької Академії наук”, в Бюлетенях математичних товариств Італії, Франції та ін. Ще раніше його обирають членом НТШ (1925), членом математичних товариств Німеччини (1926), Франції (1927), Палермо (Італія, 1927).

М.Кравчука запрошують до безпосередньої роботи у ВУАН, де він очолює комісію математичної статистики, обіймає посаду Вченого секретаря Президії академії, завідує відділом математичної статистики Інституту математики ВУАН. Водночас він – член управи Київського інституту народної освіти, декан факультету професійної освіти, активний громадський діяч – член секції наукових працівників міської Ради, організатор першої в Україні математичної олімпіади школярів (1935)… Вільно володіючи кількома мовами (французькою, німецькою, італійською, польською, російською) він писав ними свої наукові праці, але найчастіше – рідною мовою, і ця його мова – добротний зразок українського науково-математичного стилю. Науковими працями українського математика цікавились математики Франції, Німеччини, Італії, Америки та інших країн. М.Кравчук мав наукові та особисті дружні стосунки з видатними вченими, як от: Ж.Адамаром, Р.Курантом, Ф.Трікомі, Т.Леві-Чівіта, Д.Гільбертом та ін.

( Слайд 14)

Але вже заходили й перші хмари — провісники майбутніх трагічних років для української культури, науки, і взагалі — духовності, провісники великого голодомору 1932-33 рр., великого терору 1937 р.

Уже наприкінці 1920-х чекісти готували показову політичну розправу над 45 представниками інтелектуальної еліти України, активними учасниками розбудови суверенної держави 1917–1920 років.

Навесні 1930-го в Харкові відбувся процес у справі міфічної «Спілки визволення України». Тогочасний керівник ГПУ УСРР Всеволод Балицький в одному з інформаційних повідомлень у ЦК КП(б)У зазначав, що організація єднала антирадянськи настроєну інтелігенцію, колишніх учасників петлюрівського руху, діячів автокефальної церкви і представників куркульства. Звичайно, культурно-громадська активна діяльність Михайла Кравчука робила його стовідсотковим кандидатом на причетність до цієї міфічної спілки, керівництво якою приписували віце-президенту ВУАН Сергію Єфремову. Отож, на цьому процесі Михайлові Кравчуку, новообраному академіку, запропоновано було виступити «громадським обвинувачем». Професор Кравчук до Харкова приїхав, але на засідання суду йти відмовився, пославшись на хворобу. А що значила на той час така відмова? Це вирок самому собі.

Серед арештованих цього часу було багато знайомих Михайла Кравчука, тих людей, з якими він мав наукові товариські зв’язки. Це математик Холодний — науковий співробітник Інституту наукової мови, Іваниця — з яким вони разом входили до редколегії журналу «Записки Кіно», Гермайзе — товариш зі студентських років, вчений секретар історичної секції ВУАН, секретар словника живої мови, Дурдуківський — директор школи імені Тараса Шевченка, в якій певний час викладав і Михайло Кравчук.

Компромат на Михайла Кравчука накопичували принаймні ще з 1929 р.. Свідчення щодо нього чекісти вибивали із проректора Київського інституту народної освіти, відомого історика-марксиста Йосипа Гермайзе, директора Інституту транспортної механіки академіка Петра Супруненка, директора Інституту демографії академіка Михайла Птухи. З десяток учених слідчі примусили свідчити проти Кравчука. Але найстрашнішим моральним ударом стала розгромна стаття вчителя, академіка Дмитра Ґраве, вміщена 14 вересня 1937 року в газеті «Коммунист».

(Слайд 15)

Вже в 1937 році Михайлові Кравчукові влаштовують ганебні псевдосудилища у стінах інституту математики, політехнічного інституту, університету. Його звинувачують у буржуазному націоналізмі, шпигунстві, у тому, що він начебто листується з польськими запроданцями, є членом НТШ у Львові, та й взагалі, — знає багато мов. Цікаво, що отими «польськими запроданцями», з якими листувався Кравчук, були Мирон Зарицький — один з фундаторів української математичної культури на західно-українських землях та Микола Чайковський, якому Кравчук допоміг перебратися через кордон з української приватизованої гімназії в Рогатині на Радянську Україну та ще й улаштував заступником директора Інституту математики. У справі Кравчука останнього було визнано одним із керівників одеської контрреволюційної групи . Пасквіль «Академік Кравчук рекламує ворогів» був публічним обвинуваченням ученого в підтримці. «фашистських наймитів». Шельмували його й у інших ідейно витриманих публікаціях та на загальних зборах Інституту математики.

Академіка заарештували 28 лютого 1938 року в його київській квартирі на нинішній вулиці Лютеранській. Півроку тримали під слідством у Лук’янівській в’язниці. Протоколи допитів скомпонували після трьох місяців перебування Кравчука за ґратами. Згодом у листі до Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1939-го вчений описав умови, що змусили його визнати себе винним у злочинах, яких не скоїв: погрози заарештувати і знищити родину, нічні допити, позбавлення сну впродовж 11 діб, «заходи прямого фізичного впливу». І все це на тлі загострення серцевої хвороби... Підслідний неодноразово відмовлявся від власних свідчень, намагався довести абсурдність обвинувачень, хоча й розумів, що політичні справи «шиються» за заздалегідь складеним сценарієм і жертви наклепів приречені.

На півгодинному судовому засіданні без участі захисту 22 вересня 1938 року Михайлові Кравчуку винесли вирок: 20 років позбавлення волі з поразкою в політичних правах на п’ять років. В останньому слові М. Кравчук просив дати йому можливість закінчити розпочату працю з математики. Подавши після засудження дві особисті заяви (до Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1939 р., до Верховного Прокурора СРСР від 17 лютого 1939 р.), М. Кравчук затримався у Лук’янівській в’язниці (тут він мав одне побачення з дружиною).

(Слайд 16)

Незважаючи на хворе серце і повністю підірване у в'язниці здоров'я, М.Кравчука визнали придатним до фізичної роботи в умовах Далекої Півночі. Його дорога пролягла до Магадана, а звідти ще далі на північ - на колимські золоті копальні. На Колимі М.Кравчука мучила цинга, через хворе серце напухали ноги. І при цьому він займався наукою! Деякий час академік працював на будівництві залізниці, робив розрахунки трансформаторних підстанцій та електромереж. Але це тривало лише три тижні. Академіка, який обґрунтував, що тут не доцільно будувати залізницю, відправили працювати в шахту, у штрек, де норми були у тридцять разів більшими, ніж у каторжан за царя… Є свідчення співкаторжника М. Кравчука по табору суворої колимської зими 1941—42 років, М. Попова,що академік, хоч і підупалий здоров’ям, мусив працювати відбійником у золотокопальні, а у короткі вільні хвилини в бараці сидів при каганці й писав якісь формули на клаптиках паперу, і щовечора здавав списані папірці табірному начальству — лише з такою умовою йому дозволили відводити душу у вільному світі чистої науки. Рукопис цей, як вважав сам автор, із важливим його математичним відкриттям, над яким він працював 20 років, безслідно зник.

(Слайд 17)

Стан здоров’я вченого дедалі погіршувався, його перевели до окремого табірного пункту для інвалідів на «72-му кілометрі». Ранком 9 березня 1942 року наглядач, що вів в’язнів ГУЛАГу «давати країні золото», зі свідчень інших в’язнів, тричі вдарив металевим ціпком Кравчука, який, здавалося, не міг підвестися з нар. Але то вже було неживе тіло... В архівній кримінальній справі зберігся акт, яким засвідчено: «...13 марта с/г погребен умерший 9 марта з\к Кравчук Михаил Филиппович, л. д. № 238943, зарыт на глубине 1,5 м головой на запад от зоны, 1250 м на север».

(Слайд 18)

Лише 15 жовтня 1956 року, після 18 років клопотань дружини і колег-учених, Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок у справі Михайла Кравчука за відсутністю складу злочину. Формально реабілітоване в 1956 р. ім’я М.Кравчука і далі фактично замовчувалось довгі роки. І лише 20 березня 1992 року Загальними зборами АН України поновлений у складі дійсних членів Академії наук України

Відомо, що Джон Вінсент Атанасов при створенні першого комп'ютера користався з наукового доробку Кравчука. Про це випадково дізнався бібліограф українського вченого д-р Іван Качановський з Вашингтона.

«Я знайшов листа американського вченого до М. Кравчука, де він пише, що користався його матеріалом», — згадує д-р І. Качановський. Тільки в 2001 р. у 15 наукових статтях в Америці були використані праці Кравчука.

Михайло Кравчук — один з засновників ЕОМ (електронно-обчислювальної машини). Його розробки американці та японці застосували на телебаченні.

Упродовж останніх років з'явилися несподівані, на перший погляд, застосування наукових здобутків Кравчука в прикладній математиці та комп'ютерних науках. Географія відповідних досліджень дуже широка. Обмежимося лише кількома прикладами.

Так, у 2003 році науковці електроінженерного факультету Університету Малайї (Куала Лумпур, Малайзія) запропонували новий метод обробки та реконструкції зображень за допомогою моментів Кравчука. На ряді експериментів із відновлення образів об'єктів вони підтвердили суттєві переваги використання інваріантів моментів Кравчука як в умовах відсутності, так і за присутності шумів.У 2006 році група грецьких учених доповіла про 3-вимірні пошукові алгоритми, що базуються на тривимірних моментах Кравчука, і мають на меті здійснення обробки тривимірних зображень.

У 2009 році на Міжнародній спільній конференції з нейронних мереж (Атланта, Джорджія, США) групою французьких, американських та німецьких вчених була зроблена доповідь, в якій, зокрема, було показано ефективність застосування зважених 3-вимірних моментів Кравчука як засобу аналізу даних для розпізнавання характеру пухлин.

У 2009 році у видавництві Шпрінгер вийшла книга «Досягнення в теорії нейронних мереж» з підсумками 6-го Міжнародного симпозіуму з нейронних мереж, що проходив у Китаї. Один із розділів під назвою «Аналіз зображень за допомогою моментів Кравчука » написаний групою китайських науковців.

Філіп Феінсілвер з університету Південного Іллінойсу та Рене Шотт з університету Анрі Пуанкаре-Нансі 1 у своїй праці 2009 року «Про перетворення Кравчука»досліджують питання, пов'язані із застосуванням перетворень Кравчука в теорії кодування. Виявляється, активне використання поліномів та перетворення Кравчука для потреб цієї теорії розпочалося ще в 70-х роках минулого століття

(Слайд 19)

Лише перед 75-річчям від дня його народження почали з’являтися про нього публікації (книжка М.Сороки “Поет німого числа”, нариси М.Чайковського, Б.Білого, Н.Вірченко, В.Добровольського та ін.), пізніше – біографічні повісті М.Сороки “Михайло Кравчук” (1985), “Колимська теорема Кравчука” (1991) та ін.

(Слайд 20)

З 1992 р. в НТУУ "КПІ" проводяться Міжнародні наукові конференції імені академіка Михайла Кравчука.

У Луцьку встановлено меморіальну дошку Михайлу Кравчуку на приміщенні колишньої гімназії, де навчався майбутній учений.

2002 року ім'я М. Кравчука внесено ЮНЕСКО до переліку найвидатніших людей світу.

В 2003 році на території Політехнічного інституту в Києві, вперше в Україні, відкрито пам'ятник всесвітньовідомому математикові Михайлові Кравчуку.

Видано три об’ємні книги М. Кравчука “Науково-популярні праці” (2003), “Вибрані математичні праці” (800 стор., 2002), “Розвиток математичних ідей Михайла Кравчука” (“Development of the mathematical ideas of Mykhailo Kravchuk” (Krawtchouk) (850 стор., 2004).

В 2009 році у Києві, на Харківському житловому масиві, одну з нових вулиць було названо на честь Михайла Кравчука.

Луцька гімназія № 21 носить ім'я математика. Вона знаходиться на вулиці академіка Кравчука. У 2012 році під час урочистостей, присв’ячених 110-річчю від дня народження, у ній було відкрито кімнату-музей видатного вченого.

11 січня 2012 року Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення на державному рівні 120-річчя з Дня народження Михайла Кравчука.

(Слайд 21)

(Слайд 22)

Невдовзі після проголошення незалежності України відзначалося в 1992 році 100-річчя від дня народження М.П.Кравчука. Його ім’я було занесено по лінії ЮНЕСКО в Міжнародний календар визначних наукових діячів. Того ж року відбулись і перші Міжнародні наукові конференції, присвячені пам’яті академіка М.Кравчука, в Національному Технічному університеті України”Київський Політехнічний Інститут”, в Інституті математики АН України; завершилися ці наукові форуми в Луцькому педінституті та в с.Човниця. У НТУУ ”КПІ” в наступні роки відбулося вже дев’ять таких конференцій. Щоразу вони викликають великий інтерес у наукової громадськості України та за кордоном. На них приїздять вчені з усіх областей України, з багатьох міст Білорусії, Литви, Росії, Австралії, США, Німеччини, Польщі, Китаю, Японії та ін. країн.

(Слайд 23)

Продолжуючи серію «Видатні особистості України" НБУ з 20 вересня 2012 року до 120-річчя з дня народження ввів в обіг нову двогривневу монету присвячену математику, педагогу і суспільному діячу М. П Кравчуку Художник: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій
Скульптор: Дем`яненко Анатолій

Академік Михайло Кравчук свою різнобічну наукову діяльність розглядав як справу патріотичну, як справу громадянську. «Моя любов – Україна і математика» – любив наголошувати М. Кравчук. Могутній інтелект українця йшов до фундаментальних розробок своїми, ще ніким не торованими шляхами. Ще не відаючи, що незабаром вони знадобляться для створення перших електронних обчислювальних машин, подолання сили земного тяжіння, розвитку телебачення… “Моя любов – Україна і математика”. Ці слова Михайла Кравчука (1892-1942) викарбовано на гранітному постаменті пам’ятника науковцеві. До самої смерті вчений сумлінно працював, залишаючись вірним патріотом своєї Батьківщини.

(Слайд 24)